СВІТ КРІЗЬ КАЛЕЙДОСКОП

Олексій Демченко

Роберт Шеклі. Остання збірка: — оповідання. — К.: Зелений Пес. Гамазин, 2006. — 464 с.)

Видана «Зеленим псом» «Остання збірка» Роберта Шеклі увібрала до себе оповідання різних років, більшість з яких вперше перекладені українською.

Остання збірка Шеклі. В принципі цього вже достатньо, щоб узяти й прочитати. Тим, хто добре знайомий з творчістю письменника, не треба додаткових аргументів.

Що зробило Шеклі всесвітньо відомим фантастом? Кожне його оповідання — це своя реальність, окремий світ, де діють свої правила і закони. Тисячі світів, заселених демонами, дергами, трангами, смагами і фіргелями, сповнені інтелектуальними рятувальними човнами, металевими сторожовими птахами, всесильними утилізаторами класу «А», всезнаючими відповідачами та бозна чим ще. Мандрувати цими світами можна майже безкінечно. І це цікаво.

####

Після появи на світ «Мандр Гулівера» деякі критики казали, що Свіфт поглянув на Великобританію крізь два шматочки скла: спочатку крізь зменшувальне, потім крізь збільшувальне. Про Шеклі ж можна сказати, що він розглядав світ крізь калейдоскоп. Від цього зовні усе виглядає іншим, проте сутність речей лишається незмінною. Якщо, наприклад, замінити дергів кролями, а трангів, скажімо, вовками, узяти замість «Утилізатора класу «А» банківську кредитну картку, то отримаємо не що інше, як... справжнє життя, подане під багатошаровим соусом з розумної іронії та ігор безмежної уяви. Такий підхід — це не просто стиль Шеклі, його авторська манера тощо. Це — відображення його світогляду. І ті, кому під час візиту письменника до Києва (у квітні 2005 року) пощастило з ним поспілкуватися, мали чудову нагоду в цьому переконатися. Шеклі змальовував світ таким, яким його бачив. А щоб було цікавіше, розфарбовував все у фантастичні кольори і передавав створену ним реальність читачеві. Якщо додати до цього властиве письменнику майстерне володіння словом, то стає зрозуміло, чому його твори сприймаються так легко, наче слухаєш розповідь або ж дивишся фільм.

####

Шеклі — інтелектуал. Але він начисто позбавлений властивого деяким інтелектуалам зверхнього ставлення до читача. Гра з Шеклі — це не гра тобою, а гра з тобою, як із цілком повноправним гравцем. І кожна нова гра відрізняється від інших. Автор не штамповщик, він — творець. Крім того він не просто грає, він ще й вчить грати. Як чудовий психолог, Шеклі роздає корисні життєві настанови. При цьому щоб не перенапружувати читачів моралізаторством, він робить це наче мимохідь. Той, кому це потрібно, зрозуміє, що хоче сказати автор. Решта ж просто матиме у розпорядженні твори, які можна читати, коли хочеться лишень відпочити і, може, трохи посміятись.

####

Відкриває останню збірку «Сьома жертва». Упорядники знали, з чого варто почати. Одне з найкращих оповідань у збірці. Війни та насилля досягли критичної межі. Щоб зупинити процес самознищення людства, уряди світу дали дозвіл на легалізацію нової Гри, у якій усі учасники розподіляються на дві категорії: Мисливці та Жертви.

Мисливець і жертва. Полювання. Двобій. І, як завжди, «в живих має залишитися тільки один». Якщо перемагає Мисливець, то в наступному двобої він зобов'язаний стати Жертвою. Якщо ж виживає Жертва, вона має право стати Мисливцем. Усе дуже просто і ефективно. А тепер спробуйте здогадатися: про що власне це оповідання? Не здогадаєтеся. Про кохання. Ні, не про кохання з бульварних романчиків та сльозливих голлівудських мелодрам. А про кохання, як... найефективнішу зброю у будь-якій грі. Та й не тільки в грі. Ось так.

Ще один нетрадиційний погляд на кохання маємо у оповіданні «Паломництво на Землю». Чи можна купити кохання? В далекому майбутньому можливо все. Платиш — то й маєш. І це — не проституція, не субституція і не імітація. Це саме с правжнє кохання. От тільки чи здатне воно зробити когось щасливим?

Подекуди Шеклі дозволяє собі погратися і з іншими «вічними» темами, по-своєму, з посмішкою. Наприклад, оповідання «Між морквою і цибулею». Дилема Раскольнікова «Чи я істота вбога чи ж право маю?» набуває тут нового, дещо іронічного змісту. «Морква я чи цибуля?» — запитує в себе Говард Кордл. Безглуздя? Аж ніяк. Іноді, щоб вирішити заскладну задачу, треба спробувати спростити її. Це нагадує як мудрі батьки вчать маленьку дитину рахувати: «Ось зараз маєш 3 цукерки, а якщо ми дамо тобі ще 4, то скільки в тебе буде?». І дитина вчиться. Можливо, не стільки тому, що прагне знання математики, а через 7 солодких цукерок. Але з рештою вона отримує і те, й інше. Від маленького до великого. І всі задоволені. А спробуйте-но змусити дитину порахувати барелі нафти. Нехай навіть на тому ж рівні складності. І що з цього вийде?

Також серед найбільш вдалих речей у збірці можна відзначити «Дещо задарма», «Запах думки» та «Те саме, але вдвічі більше».

Чи не найслабшим елементом у книжці є український переклад. Через це подекуди авторська гра слів просто втрачає сенс. Упорядкування і оформлення загалом непогані. Хоча книжці не завадив би зміст: швидко знайти в ній потрібне оповідання вкрай важко. Але то вже деталі. Моє особисте резюме таке: цю книгу варто прочитати.