УКРАЇНСЬКИЙ ЕКШН З ПІДТЕКСТОМ

Александра Альтман

Володимир Арєнєв. «Бісова душа»: «Бісова душа, або Заклятий скарб (повiсть-фантазiя), оповідання: «Зодчий-Без-Очей», «Rara avis», «Повернення», «Єдина дорога». — К.: «Джерела М», 2003. — 288 с.

Якщо ви думаєте, що Україна — це горілка, галушки, цибуля та шаровари, то ви... беззаперечно маєте рацію. Але список варто продовжити. Україна це ще й язичницькі вірування переплетені з християнською мораллю, козаччина та дух свободи, ціла система легенд та міфів, містичні обряди та своя, рідна українська нечисть. Всім цим сповнена повість Володимира Арєнєва «Бісова душа або заклятий скарб».

Вас ніколи не дивувало, чому якщо фантастика — обов’язково про який-небудь Амбер чи Середзем’я? Та от нарешті — місце дії Україна. Це читання для тих, хто хоче дізнатися, що таке Україна середньовічна, лицарсько-козацька, загадкова і нам практично невідома; для тих, хто хоче на рівні епі-дер-мі-су відчути, як якихось п’ять століть тому на цій землі творились, чи принаймні могли творитись дивні речі.

«Бісова душа» розпочинається за знайомою формулою «піди туди, не-знаю-куди, принести то, не-знаю-що». Наприкінці життя характерник (читай — «чаклун») Андрій Ярчук тільки-но зібрався знайти спокій в козацькому монастирі, щоб відмолити гріхи, аж раптом отримує загадкове завдання від людини, якій завдячує власним та й не тільки власним життям. І от має Андрій віднести в поки не відоме йому місце дивну скриньку, не відкриваючи її ні в якому разі, і врешті-решт закопати. А далі починаються суцільні запитання: хто цей власник скриньки, що в ній, чому вона важчає з кожним днем, чому на неї всі полюють і що буде, коли Ярчук її таки закопає. Упродовж двохсот тридцяти сторінок Андрій йде до свого пункту призначення і відповідей на численні питання. Будуть в нього і супутники один одного дивніший, і випробовування найрізноманітніші, і зрадник буде, і навіть таємнича незнайомка.

По формі — чистий екшн, серіал, де кожна глава за законами жанру закінчується на найцікавішому моменті! Вся повість йде на крещендо, напруга збільшується, ця скринька вже сниться читачам уночі (якщо вони, звичайно, змогли відірватися від книжки і заснути). В пригоди органічно вписані численні алюзії, тонкий гумор, іронія, а ще частіше само-іронія, окремі притчі та філософські елементи.

Володимиру Арєнєву вдалося залишитися в межах жанру, втриматися від набридлого всім пафосу — чергових тирад про порятунок світу та долі людства, — і це, як на мене, найбільший плюс повісті. Дуже просто, не вдаючись до високолобих дискусій та рефлексій, головний герой проходить через найскладніші випробовування, чим неодмінно викличе симпатію читача. Андрій — свій, він звичайна, нормальна людина, а не коміксоподібний супергерой.

Повість й сама схожа на скриньку, що ще піднесе чимало сюрпризів. Вона багатошарова: уважний читач знайде в ній для себе чимало приводів для роздумів, і йому (читачеві), я впевнена, захочеться перечитати «Бісову душу». Це саме той випадок, коли щоразу можна відкривати для себе нові грані твору, помічати нюанси, пропущені в погоні за карколомним сюжетом. Мабуть, це й є головний «симптом» майстерності та ознака справжньої Літератури.

Ранні оповідання автора, які доповнили книжку, лише підсилюють позитивне враження. Напівпритчі-напівбалади, в центрі кожної — людина, яка певним чином ідентифікує себе в цьому світі. Зодчий живе тільки тому, що він зодчий і мусить будувати. Маг, який втратив силу і без свого дару залишився звичайнісіньким жебраком. Імператор, котрий повинен «правити» — навіть собі на шкоду, але правити. І не випадково книжка закінчується філософським оповіданням «Єдина дорога» — уособленням одвічного мотиву шляху. Часом цей Шлях — лише метафора, а часом — цілком реальна дорога, якою ще крокувати й крокувати.

оригинальные подарки