В КОХАННІ, ЯК НА ВІЙНІ

Александра Альтман

Олександр Зорич. Офіцер магічної безпеки (книга перша): Роман. — К.: Зелений пес, 2004. — 288 ст. Олександр Зорич. Офіцер магічної безпеки (книга друга): Роман. — К.: Джерела М, 2004. — 288 ст.

Характеризуючи той чи інший твір, ми часто — свідомо чи несвідомо — ділимо книги на сюжетні та так звані «для душі й розуму». Очевидно, що перші вирізняються карколомним сюжетом, оригінальністю задуму, швидким розвитком подій, а другі — вишуканою мовою, нестандартною подачею, певними інтелектуальними іграми з читачем. Таким чином, виникає начебто дуалістична модель: книга може бути «або — або»: або швидкий сюжет, рішучі герої, події та пригоди, або філософська полеміка, стилістичні пошуки та експерименти. Дійсно, поєднати всі компоненти в одному творі авторові досить важко. Важко, але все-таки можливо. Зокрема, це чудово вдалося Олександру Зоричу в романі «Офіцер магічної безпеки» (раніше виходив російською мовою під назвою «Люби и властвуй»). Письменник залишився вірним своєму стилю, мова роману типово «зоричівська» — багатошарова, образна, емоційна. Але на відміну від, наприклад, «Карла, герцога» лінгвістичні екзерсиси автора існують не самі по собі, а відбуваються на фоні захопливих пригод головного героя — офіцера магічної безпеки Егіна.Людина починається там, де закінчується держава. Вся історія людства — в зіткненні суспільного та індивідуального. Боротьбі між «я» та «ми». Особистість як така завжди тією чи іншою мірою суперечить ідеї влади. Перевірити ці твердження на собі не надто складно — досить лише спробувати відрізнятися. А в країні, де буйним цвітом розквітає тоталітаризм, де регламентовано все — від архітектури міста до сексуального життя громадян — «небезпека» бути особливим підстерігає на кожному кроці. Саме по цій «слизькій доріжці» пішов Егін. Попри наявність типового джентльменського набору (володіння усіма можливими бойовими мистецтвами, приваблива зовнішність, шалений успіх у жінок і т.п.), це персонаж тривимірний — живий, достовірний й від того близький. Впродовж книги він проходить шлях від гвинтика державної машини, бунтівника, що хоч і усвідомлює безнадійність ситуації, але все одно іде проти «системи», до зрадника, найманого вояки, потім повертається на службу, розчаровується, знову йде з неї, шукає компроміс... — жодної хвилини не сидить на місці! І весь час Егін попадає в конфлікт із самим собою, із тим, що він звик вважати нормою. З дитинства хлопця вчили, що магія є смертним гріхом і найбільшим злочином. А тепер він не тільки перебуває в самому епіцентрі чаклунських дій, а ще й активний їх учасник і має сам застосовувати дещо з побаченого.О’Генрі писав, що по-справжньому жив лише той, хто пізнав бідність, війну та кохання. Не беруся стверджувати щодо бідності, на цьому Зорич не акцентує увагу, але любові та кохання на долю героїв роману випадає чимало. «В завтрашньому бою не буде переможців», чує колишній взірцевий офіцер, а нині державний злочинець Егін напередодні надважливої битви. Та й любов у нього така ж — немає в ній ні тріумфаторів, ні переможених. В коханні, як на війні — всі засоби прийнятні. Любовна складова в творах Зорича — предмет окремої розмови. Письменник — один із небагатьох, хто вміє писати про любов між чоловіком та жінкою, не влаштовуючи суміш казарми з дитячим садком. Все говориться максимально відверто, зоричівські герої аж ніяк не безтілесні істоти, платонічна любов їх не привертає, але еротичні сцени написані дуже красиво і через них ще більше розкриваються характери героїв. Взагалі, Егін — це не статичний персонаж, а герой у прогресії. Непередбачуваність сюжету часто ґрунтується на непередбачуваності головного героя. Впродовж оповіді він зазнає великих змін, в першу чергу психологічних. «Офіцер магічної безпеки» — це один із чотирьох романів «Сармонтазарського циклу». Епічна картина Кола Земель, створена письменником, малює уявний світ, де продумано й прописано все — географія, історія, соціальний устрій, політичний лад, економіка, культура та традиції різних народів. При цьому жодного натяку на існування Землі. Автор створив навіть специфічну лексику мешканців міфічної країни Варан — гіазири (ввічливе звернення), аруми, рах-савани (військові посади), Звід Рівноваги (місцева суперзасекречена спецслужба) та підкреслено-емоційне «Хуммер тебе роздери!» (тамтешній сленг). Велика кількість власних назв, характерних подробиць, слів та термінів працює на достовірність уявного світу Сармонтазари, але й створює деякі незручності читачеві — надто легко загубитися в неологізмах, іменах і датах. Дуже не вистачає хоча б невеликого глосарія. На відміну від російських у наше видання не включили карту Кола Земель, що теж значно ускладнює сприйняття розповідей про те, хто з ким за яку протоку воював, чому одні прагнули розширитися на південь, а інші на схід і т.п.

І ще одна прикрість. Повернувшись до викладеної на початку думки про поєднання сюжету та мови, доводиться визнати, що в українському виданні залишився сам лише сюжет. При перекладі загубилася та сама згадана вище мова, унікальний фірмовий стиль Олександра Зорича. Усі слова перекладено вірно, явних ляпів немає, але іронічна виразність мови практично втратилась — «Офіцер магічної безпеки» перестав бути продуктом «два в одному».Олександр Зорич створив роман винятково еклектичний. Від спроб класифікувати книгу за жанром голова йде обертом — історична епопея з масштабними батальними сценами, триллер, авантюрний чи куртуазний роман, еротика, класична фентезі, антиутопія із ухилом в публіцистику, детектив, а якщо конкретніше — політичний детектив... «Фентезі — не полігон для інтелектуальних збочень. Фентезі — це танець Ероса і Танатоса з обов’язковим щасливим кінцем для деяких пристойних персонажів», — каже Зорич і блискуче підтверджує це своїми романами.